Тамара Синепольська. Мовний етикет українців. (стор. 2)
Здавна в Україні казали (ще й тепер кажуть, щоправда, частіше в селах): мама просили, тато пішли, вони хочуть, батько хворі (в усіх цих випадках звериаються до дорослих на «Ви» ). Багато непорозумінь і суперечок викликає проблема: як традиційно звертались українці до рідних – на "ти" чи на "ви"? Яка форма є давнішою, адже в сучасному українському мовленні обидві вважаються нормативними?А дехто вважає перехід із «ви» на «ти» як занепадморальних засад нашого суспільства: "Вже рідні діти з матір'ю на "ти" (Л.Костенко). ".У Київській Русі звертання на "Ви" не знали. Традиція звертання на "Ви" була запозичена українською мовою значно пізніше, з кінця XIV ст. До речі, шанобливе "Ви" мають і зараз не всі народи. Зокрема, шведи й поляки вважають його не зовсім ввічливим, а тому уникають його. Суттєво різнитьсямовний етикет дітей і дорослих, чоловіків і жінок, мешканців міст і сіл. Якщо дорослий, наприклад, образить дорослого, він скористається однією із формул вибачення: "Даруйте", "Вибачте" і т. ін..
В українських дітей для цього є спеціальні мирилки: "Мир миром, пироги з сиром, варенички в маслі, ми дружечки красні, помирімося, поцілуймося". Вітаючись, жінка навряд чи зможе вимовити "Здоров, сусіде!" або "Здоров, парубче!" Це типово чоловічі етикетні фрази. І навпаки, важко уявити, що з чоловічих вуст зринуть звертання до малознайомої людини на зразок "моє соколятко" чи "мій голубчику" , природнімові літніх жінок. Виразні відмінності у використанні етикетних норм жителів міст і сіл. Городянин, який вітатиметься з кожним зустрічним, видаватиметься диваком. Жителя села, який "забуде" поздоровити перехожого (дарма, що незнайомого), вважатимуть невихованою, нечемною людиною.
Знати мовний етикет свого народу- ознака сучасна. Український письменник Михайло Стельмах писав: «Не треба забувати, щобудь-який, навіть найменший відступ від мовленнєвого етикету, псує настрій, вносить непорозуміння в людські стосунки, а інколи, навіть, калічить душу і ранить серце людини».
