Діана Шемчук "Про що ти думаєш? Про прийдешність? (Віктор Гюго)"

 Ми живемо в сучасному світі. Світі, який побудований на хитких взаємовідносинах. Світі, в якому люди не знімають масок, граючи постійно свою роль. У світі, який повен жорстокості та підступності. В світі, який змушує людину задуматись про життя та його ціну.

    Протягом всього періоду існування людства, люди були поділені на класи, існували суперечності між верствами населення, брат ішов на брата, відбувалися криваві війни і милосердні примирення, жорстокі гноблення і щирі піднесення, революції та еволюції. Ці довічні проблеми людства завжди турбували митців різних напрямів, не залишилися й байдужими письменники – митці слова. Вони постійно пишуть про болючі теми, аналізують сучасність та роздумують над майбутнім, намагаються зачепити душу людини. Однією із таких палких любителів письма стала Леся Українка.

    Творчість Лесі Українки – дорогоцінний скарб національної культури українського народу. Видатна письменниця, передовий громадський діяч, Леся Українка йшла від революційного демократизму до наукового соціалізму. Вона стала одною з найпомітніших постатей в українській класичній літературі. Її творчість, насичена високими ідеями революційної боротьби, перейнята вірою в перемогу над силами реакції і гноблення, інтернаціональна за своїм значенням і характером, сповнена мрій про майбутнє.

    Яскравим прикладом боротьби Лесі Українки, її непевністю в майбутньому та невдоволенням дійсністю є вірш «Коли втомлюся я життям щоденним». Що Україні довелося пережити протягом її існування, яких труднощів зазнав український народ, яких репресій зазнала українська мова та культура – все це показано у даній поезії. Про що ми думаємо? Про прийдешність? Чи замислюємося ми над своїм майбутнім? Що це за майбутнє? Яким воно постає? Чи стане наше життя кращим? Питання, які турбують кожного, на які ми маємо різні відповіді.

    Дія у вірші «Коли втомлюся я життям щоденним» розпочинається із розповіді дідуся про минуле наших предків.

Тоді війною звали братовбійство

Во ім’я правди, волі, віри, честі,

А кроволиття звалося геройством;

Повинністю громадською – уклінність.

    В даних рядках авторка засуджує суспільство, всі його злі та непотрібні риси, намагається передати біль невинних. Під кінець ми бачимо замисленого онука, онука, що живе в майбутньому безкласовому суспільстві, проте все ж таки тужить за ідеальною країною. Що це за майбутнє, яким воно постає в уяві героя – невідомо, те, що мрії про майбутнє вкладені в уста дитини, звучить не дуже переконливо, але ми вже бачимо контраст між сучасною країною для автора і намріяною.

    Що саме ми можемо зробити для нашої країни та кращого майбутнього? На мою думку, кожен повинен змінитися, розпочати з себе, полюбити Україну, її краєвиди, пісні, літературу, її переваги та недоліки, її біди та перемоги, усе пов’язане з нашою країною прив’язати до себе. Коли кожен усвідомить важливість майбутнього нашої держави, тоді відбудуться зміни, які принесуть щастя, ті зміни, про які писала Леся Українка, ті, про які вона кричала. Лариса Петрівна Косач була слабосилою тілом дівчиною, тяжко, навіть смертельно хворою жінкою, а духом і ділом стала мужнім мужчиною бойової доби. Вона була патріоткою, надзвичайно відданою своїй Батьківщині, вона поринула думами в минулі тисячоліття, полинула мріями в століття майбутні. Леся була передовою українкою, вона ввібрала в себе весь світ і щедро віддала себе всесвіту, що слугує неабияким прикладом для нас, авторів свого майбутнього.


Автор: Youth MediaLab