КУТЯ: Смак вічності
Кутя — найвідоміша страва різдвяного столу. Як вона з'явилася? Що символізує? Це традиція чи звичка? Не поспішайте з відповідями, поки не дочитаєте статтю.
ТРОХИ ІСТОРІЇ
Слово “кутя” походить з Давньої Греції (грец. Kukkia) і перекладається як “варене зерно”. Як і в Греції, в Україні страва спочатку була пов’язана з традиційним поклонінням покійним і подавалася на стіл напередодні всіх релігійних свят.
У сучасному світі кутя готується тричі на рік — на Різдво, Василя (Старий Новий рік) та Водохреще.
КУТЯ ЧИ СОЧИВО
Сочиво — це одна з назв куті, що означає «рідка водяниста каша» (від слів “сік” і “сочитися”); коливо — суха і розсипчаста. Вважається, що немає різниці в рецептах між кутею, коливом і сочивом — все це одна страва, але назва «коливо» — давня, а «сочиво» — сучасна, походить вона від назви передодня Різдва, Святвечора. Але це хибна думка, бо Святий вечір отримав назву від соковитих масляних коржів — сочників. Раніше в них робили прорізи для очей і ворожили: “розглядали” через них долю людини.
РІЗНІ ТРАДИЦІЇ — РІЗНА КУТЯ
ЩЕДРА КУТЯ
У народі кажуть: «Щедра кутя — багате життя». Цікаво, чому? Святкова кутя буває голодна, багата і щедра. В ніч з 13 на 14 січня українці святкують Щедрий вечір. За християнським календарем це день преподобної Меланії. Як і на Святвечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка.
БАГАТА КУТЯ готується на Різдво, у Святвечір — переддень Різдва, тому часто називається сочивом, незалежно від рецепта приготування. Таку кутю зазвичай готують з рису або пшона. Страву заведено приносити хрещеним батькам і старшим родичам, які живуть окремо.
ГОЛОДНА КУТЯ
Увесь цей день віряни нічого не їдять — постять. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. Всі страви мають бути пісними, а саму вечерю починають з освяченої води. Після того вже їдять кутю (голодну, тобто без молока чи вершків, мають бути лише обов'язкові складники — зерно, мед, горіхи, мак, родзинки) і запивають узваром. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, щоб хліб родився. Родина виносила з дому "дідуха" й вщент спалювала його десь у саду чи на городі, адже попіл вважали корисним для майбутнього урожаю. Ця традиція — своєрідний ритуал прощання з зимою та закликання весни, адже проминув період холодної пори.
КУТЯ-КОЛИВО
Головний компонент колива — зерно, символ вічного життя і переродження. Віра в безсмертя душі та її перевтілення. Як і насіння, потрапляючи в землю і перероджуючись, дух людини відроджується в новому тілі після поховання.
А що знають про кутю наші сучасники? Чи готують у наших родинах різні види куті до відповідних свят? Які рецепти використовують? Так багато запитань! Нумо дізнаймось, що відомо жителям с. Новоселидівки Курахівської ТГ та с. Нескучне Волноваської ТГ про кутю.
Більшість опитаних учнів, на жаль, не знають історії походження куті, імовірно, що і батьки не володіють такою інформацією. Кутя просто є, її треба готувати на Різдво, бо так всі завжди робили. А ще зараз з кутею колядують, її можна виміняти на цукерки або гроші — такі загальні уявлення про страву, яка старша за саме Різдво.
Щодо інгредієнтів, маємо дуже багато спільного: і у Нескучному, і у Новоселидівці кутя готується з рису, але ми знайшли кілька родин, які за давнім звичаєм використовують пшеницю. Зустрілися нам і незвичні варіанти куті з пшона, булгура, ячменю і, уявляєте, навіть з кіноа!
Заправляють в Україні кутю узваром, рідше медом та варенням. Додаткові інгредієнти — горіхи, родзинки, чорнослив, мак, курага, урюк, цукати, цукерки.
Спілкуючись з жителями селищ, ми зрозуміли, що у нас багато спільного у рецептурі куті, але є прогалини в розумінні історії походження. Ми беремо на себе зобов’язання доносити усім, хто хоче чути, що ж то таке кутя.
Наші традиції і обряди впродовж двох тисячоліть змінювалися. Дивно, як їх сутність донесена до нас повною мірою. Звичаї нашого народу — це коли ти пам’ятаєш своїх прадідів і прабабусь, коли ти уявляєш, як вони, бувши дітьми, зі своїми батьками біля української печі товкли у ступі пшеницю та розтирали мак, готували обрядові страви — кутю й узвар, сиділи за святковим родинним столом, застеленим домотканою скатертиною і вишиваним рушником.
Часи не обирають. Ми сьогодні — це ми! Колядуємо і щедруємо по-різному, кожен по-своєму. Що нас єднає? Вшанування тих, хто уже у вічності, свято родини. Кутя — це оновлення людської душі, благородні помисли та єднання всього народу. Ця страва відкриває душу для добра.
Автори: команда “Нескучні перчики”
Нескученський медіацентр
Новоселидівська гімназія