За її бутербродами приїжджають з центру мікрорайону: історія смачного бізнесу Наталії із Маріуполя

Історія жительки селища Широкине, яка, втративши все, відкрила смачний бізнес у Маріуполі. Вона готує бутерброди і пише вірші. Допомагає дітям, військовим, переселенцям. Будує плани на майбутнє.

Життя з самого початку

Наталя Вікторівна Логозинська-Мінєєва у 2015 році втратила все в селищі, стертому з лиця землі постійними обстрілами. Але вона знайшла в собі сили почати життя заново. У Широкиному у Наталії з чоловіком і двома синами був будинок, столярна, автомайстерні та невеликий продуктовий магазин. Як організувати свою справу, Наталя знала. У Маріуполі вона відкрила точку швидкоїжі та не має наміру зупинятися на досягнутому.

«12 лютого був такий сильний обстріл, у наш двір прилетіло шість снарядів. І поки ми сиділи в підвалі, нагорі руйнувалося все, що ми нажили і напрацювали за своє життя. Тож вибору в нас не було. Ми виїхали сюди, до Маріуполя», — згадує Наталя Вікторівна.

Бажання стати підприємцем, каже вона, виникло не відразу. Спочатку була невдала спроба працювати за кордоном. Два місяці важкої праці в Австрії закінчилися дуже важким поверненням. Потім були безуспішні пів року в центрі зайнятості. Для дипломованого фінансиста, а Наталя закінчила Львівський інститут банківської справи, роботи не знайшлося. 

“Дуже цікавий момент був у центрі зайнятості. Я — приватна підприємиця, директорка підприємства з Широкиного, а мені пропонують місце прибиральниці в "Сільпо". Я не проти працювати, але коли є право вибору... Загалом не склалося знайти роботу через центр зайнятості”. Через соціальні мережі Наталя знайшла гранти, взяла участь у конкурсі й отримала на розвиток бізнесу 18 тис. грн від Міжнародної організації з міграції (МОМ), успішно захистивши свій бізнес-проєкт.

“Чоловік мені говорив, як ми можемо відкритися, якщо немає ні копійки? Якось буде, сказала я. Дуже важко було з фінансовим планом. Але ми впоралися”.

Після обстрілів від оселі, господарства і магазину залишилися лише руїни. Рятувати вціліле довелося за допомогою військових. Про них Наталя досі згадує з вдячністю та за можливості їм допомагає.

“Цю шафу нам привезли військові з Широкиного, з нашого магазинчика. Розбита, побита, але працює чудово. І морозилку, яка вціліла в нашому магазині, привезли. Бідні, розбирали там усі завали. Ми в Сопиному чекали, нас у Широкине ніхто не пустив. Години три-чотири чекали. Слава Богу, що так”, — згадує Наталя.

Зараз Наталя керує швидкоїжею: готує гарячі бутерброди, смачні паніні і збирається розширювати свій бізнес. У її помаранчевий кіоск, найпомітніший з усіх павільйонів на околиці мікрорайону «Східний» у Маріуполі, заглядають і місцеві жителі, і працівники ринку, і військові. Наталя з гордістю говорить, що за її бутербродами приїжджають з центру мікрорайону.

“Я б не сказала, що це місце жваве. Люди є скрізь. Якщо розвиватися і використовувати якісну продукцію, то вони будуть скрізь. У нас є клієнти, які приїжджають з площі (центр Лівобережного району міста Маріуполя). Кажуть, що у них такого немає, а у нас смачно”, — каже Наталя.

Серед місцевих школярів Наталя Вікторівна — відома майстриня з виготовлення смаколиків, діти з радістю йдуть на її майстер-класи, де вчаться випікати смачні вафлі, картопляні оладки.

Карантин як точка росту і нові можливості

У період першого карантину Наталя почала доставляти готові страви та напівфабрикати клієнтам додому. Жінка говорить, що під час карантину, коли люди втрачають роботу і намагаються економити, багато не заробиш. Втім доставлення планує не лише залишити, а й розвивати.

«Зазвичай ми завжди працювали з віконця. З настанням карантину довелося вигадати нові методи роботи, бо інакше ніяк. У нас оформлені четверо осіб, платити за все треба. Перший карантин дав нам можливість трохи розширити перелік покупців, які про нас дізналися і вже замовляли і вдруге, і втретє. Щодня ми опрацьовуємо якісь нові кроки, вчимося на помилках. Впевнена, що ми втримаємо і зможемо надалі робити доставлення,» — говорить жінка.

Всім, особливо внутрішньо переміщеним особам, Наталя радить бути більш активними, шукати можливості, головне — не опускати руки і не втрачати надії.

«Я для себе закрила шторку від негативу і просто дивлюся вперед», — додає Наталя.

Історія пані Наталії прослідковується і в її поезіях. У кінці зустрічі вона прочитала нам одну з них:

Навчімося читати між рядків,
Щоб розуміти поряд рідну душу...
І будьмо вдячні за усе, що є
І за усе, що може бути.
Дай, Боже, мудрості
Прийняти стан душі,
Котрий, часом, не можемо змінити.
Дай, Боже, розуму змінити те,
Що часом ми вирішуєм терпіти.

Автори: команда «Ягідки»:

• Комунальний заклад «Маріупольська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 68 Маріупольської міської ради Донецької області»