Катерина Левченко. "Місто моєї мрії"
Падаю. Знову і знову. Здається, що ця прірва нескінченна. Почуваюся ніби Аліса в країні Див. Але де мій кролик, який зазвичай показує дорогу загубленим дівчаткам? Зітхнувши, шукаю в кишені старенький смартфон і намагаюся визначити, куди я потрапила. Дивно, зв'язку немає. Що ж мені робити? Гарячі сльози самі ллються з моїх очей. Нарешті, удосталь порюмсавши, беру себе в руки і намагаюсь оглянути місцевість. О, та там дорожній знак. Напевно, я загубила окуляри, бо ніяк не можу їх знайти. Довелося трошки пройтись, аби помітити надпис «Somnium».
Дарма я не слухала вчительку іноземної мови, малюючи рудих тролів в словнику під час її уроків. Посміхнулася кутиком губ, згадаючи моїх вигаданих персонажів і раптом почула якийсь шурхіт в кущах. Невже вирішив з'явитися кролик сестри по пригодам – Алісоньки. На жаль, а може і на щастя, це було не звірятко. Та й не людина це була. Якесь руде, веснянкувате створіння стрибнуло мені на плече, ніби піратська мавпа. Матінко рідна, от тільки Джеком Горобцем в житті мені ще не доводилося бути. Та чудо-істота почала говорити:
– Тииии самааа менеее покликалаааа.
Я не на жарт перелякалася. Побиті коліна трусилися, а я не могла навіть поворухнутися від страху. Зненацька, в мою чудернацьку голівоньку прийшла геніальна думка. Нарешті зрозуміла, що то за чудовисько жахливе. То Чайник Кіндратотенко, один із тих, кого я малювала на уроках англійської мови. І як я одразу не здогадалася? Але що він робить тут? Еврика спрацювала і цього разу. Я ж йому жалілася вечорами на свою тяжку долю. Тільки й розповідала, що вчителі набридли, батьки виїдають мізки чайною ложечкою, а ненадійна Янка проміняла мене на Анютку. От якби зникнути з цього міста до рудих тролів і жити з ними. Точно, я ж навіть придумала для них місто – Somnium. Це з латинської перекладається як мрія. Я всією душею хотіла жити тут. Чомусь зараз увесь запал раптово зник. Уже сумую за бабусиними пиріжками, матусиними парфумами і татовим какао.
Сльозинка моя впала на носик Чайнику, і я обійняла його. Остання думка була про те, що все-таки вдома краще, а я просто дурненька мрійниця. Прокинулась…
Про автора: Катерина Левченко навчається у 8-му класі Сєвєродонецького багатопрофільного ліцею. Про себе каже наступне: "Я - звичайна тринадцятирічна дівчинка з маленького українського містечка, але моє серце палає бажанням творити та ділитися власними думками з іншими. Щиро сподіваюся, що вам сподобається маленький плід моєї фантазії - есе на тему "Місто зі снів".
