Максим Кучак. "Екологічні проблеми мого села"

Не красти – замало. (В. Зеленський)

Я виріс на Закарпатті, у мальовничому селі з казковими пейзажами. З дитинства ледь не кожного дня був у лісі, часто разом із друзями брав участь у тривалих і виснажливих походах у гори і полонини. Тоді я усвідомив, наскільки могутня природа і те, яка мізерна в порівнянні з нею людина. Час минав – ми дорослішали, і ці рожеві окуляри поволі спадали із наших очей. Усе менше я помічав красу природи і все більше впадали в очі наслідки людської діяльності.

Недалеко від мого будинку є річка. Колись вона була чистою і повноводною, там водилися соми і раки. Зараз через вирубку лісу ріка зовсім обміліла. Улітку, в спекотну погоду на одному її березі смердить гнилим м’ясом, а на іншому – каналізаційними стоками. Уже 6 або 7 років у нашу вулицю зовсім не приїздить сміттєвоз – люди відмовилися оплачувати його послуги, оскільки набагато легше пройти кілька десятків метрів до закинутої  ГЕС і скинути всі побутові відходи у пересохлий канал. Нажаль, це не виняток – так відбувається повсюди. По всьому селі, районі області й країні виростають стихійні сміттєзвалища, котрі отруюють навколишнє середовище, і я певен, що з часом вони відгукнуться зростанням кількості мутацій і ракових захворювань. Система відверто не працює – влада, як місцева так і вища, дивиться на цю проблему крізь пальці. Усе тримається на активістах, котрі намагаються хоч якось боротися. Однак їх успіхи занадто малі аби докорінно вирішити проблему. Це пояснюється тим, що активні громадяни, намагаючись впровадити зміни, наштовхуються на протидію з боку влади і пасивність решти суспільства. Я знаю про це не з чуток: борючись за чисте довкілля, наша       еко-команда виграла прес для брикетування відсортованих відходів. Нам залишилося найлегше: знайти приміщення для сортувальної станції – вільних будівель достатньо. Однак, виявилося, що всі вони давно у приватній власності, а влада, замість того, щоб допомогти активістам захищає місцевих царьків. На щастя, завдяки директору школи приміщення ми таки знайшли.

Не можу не згадати про вирубку лісу, котра набула колосальних масштабів. Рубають усі. Більшість це робить законно з метою обігріву, однак є й інший бік, коли вирубка здійснюється з метою наживи. Боюся навіть уявити, які там існують схеми.

У нашому селі тисячами ловлять жаб і продають у ресторани – це черговий незаконний бізнес, який руйнує екосистему і кришується владою. Кожного дня я бігаю до заповідника і періодично здалеку чую постріли. Минулого літа я натрапив там на зграю диких свиней. За кілька місяців я побачив їх мертвими, поруч стояли люди з рушницями.

Чому так має бути?

Про автора: Максим Кучак, учень 11-го класу Тур'я-Реметівської ЗОШ 1-3 ступенів Закарпатської області. Тематику обраної теми пояснює просто: "Я звичайний хлопець із села, котрому набридло бачити, як руйнується природа, і який зажадав змінити світ".