Юліанна Макарова. "Прискорення вільного падіння"

Підліткові проблеми - тема не нова, наболіла, «заюзана» і нерозкрита одночасно. Я не маю надії, що скажу щось таке особливе. Тим більше, допоможу зрозуміти, чому такі прості, на погляд дорослої людини, життєві негаразди часом доводять підлітків до підвіконня і ванни в стилі Батторі.

Я теж підліток, та я теж далеко не все розумію стосовно своїх однолітків. Наприклад, чому вони так турбуються з приводу власної зовнішності, або чому доходять до крайнощів через нещасливе кохання. Я хочу розповісти зовсім про інше, те, що близько та болить особисто мені. Я хочу розповісти про невиправдані очікування та необачні слова, якими ви, дорослі, так часто і необережно розкидаєтесь. 

Панове дорослі, ті з вас у кого є діти, пригадайте-но ось таку банальну ситуацію. Ваша дитина простягає вам щоденник, де з якого-небудь предмету, замість звичайної десятки, стоїть вісім, або, не доведи Боже, сім. Ви бачите таке «неподобство» і невдоволено питаєте - ЩО ЦЕ ТАКЕ?! Мовляв, для чого ви наймали репетитора та приносили інші «жертви». Це всього лише одна, та й не така вже погана оцінка, але вона «робить погоду» у ваших відносинах з дитиною, а, може, навіть, вбиває клин. Це просто оцінка, але вона може дорого вам коштувати. Не в плані вартості репетиторів, а в плані втрати довіри між вами та вашим підлітком. Прикро, але чомусь виходить так, що коли у тебе стабільно гарні результати, одна така «сімка» їх нібито перекреслює, і ти раптом чуєш, що «не виправдав надій».

Але, даруйте, це глухий кут! Бо чим більше ти намагаєшся, чим краще вчишся, тим більше стають очікування! Вже потрібні не просто хороші, а найкращі результати! Від тебе чекають, що ти будеш ідеальним, бездоганним… Але ти людина, не робот! Ще більше мастила у вогонь додають фрази з серії «навіщо мені такий /така ледащо/ледар», «ти що дурепа/дурень», «за що тебе хвалити - це всього лише твій обов'язок».

Невже ви вважаєте, що такі закиди допомагають добре вчитися, гарно почуватися, гідно вирішувати підліткові проблеми? Я гадаю, зовсім ні. Я гадаю, на виході ми отримуємо чергову дитину, що плаче біля дошки, тому що від страху не може і слова з себе видавити. Саме ось такі підлітки частіше за всіх стоять біля перил мосту, в спробі прорахувати прискорення вільного падіння.

І як зрозуміти: чи то ми, діти, все робимо і розуміємо якось не так, чи то ви, дорослі, придумали собі якусь ідеальну дитину, котрій ми, ваші справжні діти, при всьому бажанні не зможемо скласти конкуренцію. Як думаєте? 

Про автора: Юліанна закінчує Запорізькій Ліцей "Логос". Паралельно при Запорізькому Палаці дитячої та юнацької творчості дівчина виконує обов'язки редактора молодіжної газети "Teens Way".