Отже, сечовий міхур. Як він опинився в етнічній кухні цього регіону? Певно, що з черева свині. Але давайте перейдемо до суті. Зараз ми говоримо про мацик.
Мацик — кулінарна гордість Рівненщини.
Мацик — кулінарна спадщина Рівненщини.
Мацик — це м’ясо, в'ялене у сечовому міхурі. Дилетанти можуть фарширувати у шлунку, але тру мацик-мейкери готують виключно в міхурі.
Мацик — це майже офіційний український хамон.
Тож уже не секрет, що для мацика потрібен сечовий міхур. Його треба вимити та почистити настільки гарно, щоб забути його основне попереднє призначення. Далі у цю оболонку міцно набивають м'ясо зі спеціями та вішають. Проявіть милість і запитайте, може хто знає, чому страва називається саме “мацик”. Просто запитайте для ввічливості, а потім кажіть самі.
Мацик так назвали буквально через мацання. М’ясо у міхурі зріло на горищі 6-8 місяців. По суті, його готувала температура та вітер, який гуляв горищем. І кожного разу, як господиня підіймалася туди у справах, не минала мацнути свій підвіс на готовність. Страву мацали так часто, що іншої назви бути просто не могло.
Кінець історії мацика.
Ми не знаємо вашу аудиторію, тому щоб не залишитись у пам'яті енциклопедією міхурів, згадайте про княжу кашу Острозьких. Це також місцева страва Рівненщини. Її особливість — час. 12 годин зерно полби (різновид пшениці) вимочують, а потім ще 5 годин варять у печі. Довга каша.
Просто майте і цю інформацію. Про всяк випадок.